815 ДЕНЬ ВІЙНИ

В мами знову скрутило ноги і ми зранку без дачі. Поїдемо хіба що на полив. Вчора обіцяли дощ і грозу але поки нічого не видно, небо ясне.

Перший день обдаровує мене гіпер-емоційністю і спочатку я знаходжу романтичним сієля і себастьяна, потім настає сьогодні коли я злюся на незнайому людину, яка написала в особистому блозі щось про сучасний серіал, який я навіть не дивилася - що "ну щас такий рівень публіки і таку дурницю схавають, а ось я дивився вчора кіно 1948-го року, ось це реальне мистецтво."
Усередині мене прокинувся дракон, який закричав, що ви просто йдете по накатаних рейках, адже розуміти мистецтво минулого століття багато розуму не треба, всі відповіді та прийоми нам відомі, ми знаємо як читати цей продукт. А аналізувати нові прийоми ми не вміємо, ні. У театрі теж напевно топатимете ногами що юній принцесі 45 років, адже треба витратити багато часу, щоб навчитися як слід грати юних принцес, а особи до 18 нічого такого не вміють і дерев'яні.
Оцінка сучасного продукту старими лінійками так само смішна і убога як ті манірні тітоньки з англійських книжок, які щось говорять про пристойність - подумати тільки ця особа не носить панчох і називає її на ім'я, а не місіс, жахливо, куди світ котитися. Світ розвивається. Він не повинен відповідати вашим застарілим очікуванням. І вся ця диванна критика просто спосіб відчути себе інтелектуалом та елітою, що ще смішніше.

І це я, людина, яка обожнює старовину... гормони, що ви робите, припиніть

Цей кловун (я) сьогодні взагалі блістає
Знаєш оцю тему коли бутер падає маслом вниз? У мене палітра упала акрилом вниз
Потім кловун (я) настояв на тому щоб поїхати на город і посадити там стоп'ятсот садженців, по дорозі хотів заскочити в Аврору бо мені треба товстий зошит на пружині і з твердою обкладинкою.
Так як рук не вистачало (бо всі зайняті стап'ятистами саджанцями) я залишила дома рюкзак (де у мене похідні штуки про всяк: шкарпетки, дощовик, таблетки)
Всю дорогу шпарило сонце і я нила що жарко а зняти худі не можу бо під ним дачна футболка апокаліпсиса, яка виглядає так ніби нею протирали робочий верстат доктора Зло де він кислоту пролив на вскритого шпіона хамаса
На останньому відрізку шляху пішов дощ
Під дощем я побігла до Аврори і стикнулася з тим що там нема того що я хочу. Нуль товстих зошитів вопше. Є блокнотик нестандартного формату. Я дивлюся на нього (поглядом професійного гробаря, який вимірює зріст і вагу на око), він дивиться на мене (ой та пішла ти нафіг, тут полежу), іскра, буря, та ну нєєє.
Поки дісталися до городу дощ перейшов у грозу. Все мокре. В нас повні відра саженців і нуль гумових чобіт. Перун з небес гремить і блискає, дощ ллє. В будиночку я відкопала якісь чоботи часів кінця радянського союзу, сподіваюся що вони трохи затримають воду, не те що мої кросівки
На погоду всі болячки повилазили, і суглоби і цистіт і шмарклі
Краплі як на зло добігають кінця
Ясидю під навісом і думаю ну якого ж біса я сьогодні вийшла з дому взагалі.
І як тільки ми узгодили що залишимо саджанці на завтра і зібралися їхати геть - дощ вщух, вийшло сонечко, і довелося - таки саджати.